24 історії людей, які змінюють Україну
ТВОРЦІ НОВИХ ГРОМАД
СПЕЦПРОЄКТ
ЗА ПІДТРИМКИ
Проєкт DECIDE — «Децентралізація для розвитку демократичної освіти», що впроваджується ГО DOCCU та PH Zurich за підтримки Швейцарії, та інформаційний портал «Децентралізація» до 30-річчя Незалежності України зібрали історії людей, які змінюють свої громади і країну.
Це 24 історії з різних куточків України, які надихають на зміни і спонукають до дій. Серед наших героїв — ті, хто не лишається осторонь життя своєї громади і прагне своїми діями зробити його кращим. Це вчителі, директори шкіл, голови громад, а ще підприємці, лікарі, організатори фестивалів і спортивних заходів. На своєму прикладі вони доводять, що великі зміни починаються із кожного з нас.
Це 24 історії з різних куточків України, які надихають на зміни і спонукають до дій. Серед наших героїв — ті, хто не лишається осторонь життя своєї громади і прагне своїми діями зробити його кращим. Це вчителі, директори шкіл, голови громад, а ще підприємці, лікарі, організатори фестивалів і спортивних заходів. На своєму прикладі вони доводять, що великі зміни починаються із кожного з нас.
Натисніть на область
Кіровоградська область
Чернівецька область
Директор річкового судноплавства у Луцьку Олег Кербалай розчищає річку Стир понад два роки. Чоловік марив галуззю з дитинства — пишався дідусем, який працював зварювальником у порту, й собі хотів бути подібним до нього. Багатотонний буксирний катер, з допомогою якого тепер розчищає Стир та відновлює на Волині судноплавство, отримав у спадщину від старенького. Судно привіз у Луцьк із Хмельницької області з річки Дністер.
На відновлення портів та водойм у регіоні знадобляться роки й значне фінансування, проте, справа Кербалая може принести Волині неабияку користь. Найперше судноплавство збереже дороги — допоможе зекономити на ремонті автошляхів десятки мільйонів гривень та здешевить логістику — водою значно бюджетніше перевозити грузи.
На відновлення портів та водойм у регіоні знадобляться роки й значне фінансування, проте, справа Кербалая може принести Волині неабияку користь. Найперше судноплавство збереже дороги — допоможе зекономити на ремонті автошляхів десятки мільйонів гривень та здешевить логістику — водою значно бюджетніше перевозити грузи.
Відновлює на Волині річкове судноплавство
ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ
директор річкового судноплавства у Луцьку
Олег Кербалай
Читати історію повністю →
Повернувся з-за кордону, щоб розвивати судноплавство. Як Олег Кербалай відновлює галузь у Луцьку
На Волині понад два роки відновлюють річкове судноплавство. Які переваги для громади?
У травні 2018 року Луцьк і чи не всю Волинь сколихнула новина про відновлення судноплавства. Востаннє місто називали портовим ще у 90-х. З того часу по річках регіону перестали ходити судна, і водойми сильно забруднилися. Щоб виправити ситуацію, директор річкового судноплавства у Луцьку Олег Кербалай розчищає річку Стир понад два роки. Чоловіка частково підтримують чиновники, але для глобального відновлення галузі цього недостатньо.
На прикладі історії Олега Кербалая розповідаємо, чому місцева влада має допомагати подібним ініціативам, яку користь повернення суден принесе громаді, і чому річкове судноплавство — це насправді про глобальну екологію.
Останній судноплавний рейс
Луцьк здавна славився розвинутим судноплавством. Історики стверджують, що іменитий замок Любарта, один з найдавніших краще збережених замків в Україні, у 14-15 століттях збудували за допомогою суден.
Активне використання водних шляхів сприяло розвитку економіки міста. Транспортування вантажів у напрямку з Луцька на північ відбувалося вниз за течією, що було доволі зручним. До європейських країн суднами відправляли деревину і сіль, а також популярні волинські плетені меблі.
Згодом збудували порт. Окрім вантажних, запустили пасажирські судна. Розвивалося спортивне веслування на байдарках, човнах і парусних суднах.
У 70-тих роках 20 століття з появою автобусів пасажирські перевезення на річкових суднах різко впали. Техніка старіла. Вантажі все частіше перевозили потягом. На початку 80-х річкове судноплавство перестало бути рентабельним.
Судноплавство на річці Стир припинилося в 90-х роках. Від часу здійснення у 1996 році останнього рейсу навігацію — офіційний сезон судноплавства, не відкривали.
Повернутися з-за кордону
Директор річкового порту у Луцьку Олег Кербалай якийсь час працював за кордоном. Але повернувся в Україну, щоб відновити і розвивати у рідному місті річкове судноплавство.
Найперше для цього потрібно було розчистити річки. Оскільки це досить дорого й затратно по часу, Кербалай почав шукати підтримку. До 2014-го року, коли чоловік звертався у міськраду і пояснював переваги розвитку галузі, в те, що це можливо і перспективно, йому не вірили.
У 2015-му до влади у Луцьку прийшов Ігор Поліщук, теперішній очільник міста. Одне із завдань, яке перед ним стояло, — збереження транспортної інфраструктури міста та області. Розвантаження доріг дозволило б витрачати менше коштів з бюджету на їх ремонт.
— Я ремонтував буксирний катер, — розповідає Кербалай. — І мені на той час не давали жодних дозволів. Потім прийшла інша команда, яку очолював Ігор Поліщук. Я не знав ані його, ані інших його прибічників. Одного разу до мене просто приїхали представники влади і запитали, чи взагалі реально відновити судноплавство. Я сказав: "Так, і я буду цю ідею втілювати, чого б це не коштувало". І вони почали допомагати.
Минуло сім років, за які Олег Кербалай зміг майже повністю розчистити річку. Крім цього у Луцьку відновили пристані по вулиці Лютеранській та в центральному парку імені Лесі Українки, а також запустили річковий трамвай.
Дідусева спадщина
Багатотонний буксирний катер Олег Кербалай отримав у спадщину від дідуся, який працював зварювальником на суднах у порту в Заліщиках на Тернопільщині. Чоловік привіз судно у Луцьк із Хмельницької області з річки Дністер.
Любов до судноплавства директор річкового порту перейняв у дідуся ще у дитинстві. Каже, старий багато розповідав йому малому про свою роботу. Олег бачив як працюють тамтешні капітани й споглядав, як вони навантажують і розвантажують судна. Та разом із захопленням «посудинами» усвідомлював ще й складність такої роботи — найбільші вантажі інколи мусили тягнути вручну всією командою.
Тоді ж чоловік дізнався про користь, яку дає судноплавство. Каже, болотна рослинність, що є тепер у річках, з'явилася після того, як перестали ходити судна.
— А нечищена річка, — додає, — потягнула за собою безліч проблем. Болотна рослинність тримає бруд, і річка постійно міліє. Джерела "запаковує", вони шукають інші шляхи, потрапляють в грунтові нижні горизонти, і у нас таким чином знижується рівень води в колодязях, вона пропадає.
Очисні роботи на річці
Щоб очистити річку Стир, було два варіанти. Перший — робити доступ з берега, вирізаючи тисячі кубів дерев, щоб дістати з води 15. Другий — запустити судно технічного флоту.
— Моє судно, яке я ремонтував, якраз таким і є, — продовжує розповідати Олег Кербалай. — Ось із того все й почалося. Ми зробили пробну першу ділянку. У витратній частині вона себе виправдала.
Тоді пріоритетно визначили почистити міст на вулиці Гнідавській, що нині називається вулиця Данила Галицького.
— Під цим мостом берег обривається, доступу з нього взагалі немає, жодна техніка з берегів не заїде. Міст був сильно захаращений, а річка — непрохідна. Я підійшов, викопав кубатуру гнилого дерева і різного сміття. Ми це все відвантажили на міні баржу, і тягнули на місце, де воно виводиться на звалищі. Ця процедура сподобалася.
Станом на сьогодні таким методом директор річкового порту разом із командою працівників очищає річку на всій її протяжності. До завершення робіт залишилося менше року.
Окрім дерева, з дна річки дістають гори сміття, шматки металу, машин, моторів. Замочене у воді дерево ні на що, крім як на дрова, не придатне, тож його роздають потребуючим сім'ям, щоб ті менше витрачали на газ взимку.
Олег Кербалай каже, за два роки очисних робіт вивезли всього, що було в річці тисячі кубів, або близько п'яти тисяч тонн на всій протяжності.
Переваги судноплавства
Всі роботи спрямовані на те, щоб у майбутньому річка приносила свої дивіденди місту.
— Якщо її дочистити, — пояснює судноплавець, — то вже підуть баржі з піском. Річка буде в належному стані. Бо якщо буде судноплавство, вона не буде так захаращуватися.
Так, один буксир в обмежений водний період за один рейс може перевозити 250 тонн вантажу, у повноводний період – від 250 тонн до 400 тонн. Це приблизно від 14 до 30 великогабаритних машин, які перевозять по 21 тонні і вище.
— Вантажі, — підсумовує й прогнозує, — як і колись, прямуватимуть за течією в Луцьк. Вниз по течії за 30 кілометрів знаходиться кар'єр. У ньому буде завантажуватись пісок на баржу і вверх по течії він буде підніматися баржами до міста. Люди отримають набагато дешевший матеріал, бо ж логістика буде дешевшою. Зараз важко сказати, скільки саме громада зекономить, зокрема, на ремонтах доріг, але я впевнений, що судноплавство збереже Луцьку десятки мільйонів гривень. А головне, що від цього не страждатиме екологія.
На Волині понад два роки відновлюють річкове судноплавство. Які переваги для громади?
У травні 2018 року Луцьк і чи не всю Волинь сколихнула новина про відновлення судноплавства. Востаннє місто називали портовим ще у 90-х. З того часу по річках регіону перестали ходити судна, і водойми сильно забруднилися. Щоб виправити ситуацію, директор річкового судноплавства у Луцьку Олег Кербалай розчищає річку Стир понад два роки. Чоловіка частково підтримують чиновники, але для глобального відновлення галузі цього недостатньо.
На прикладі історії Олега Кербалая розповідаємо, чому місцева влада має допомагати подібним ініціативам, яку користь повернення суден принесе громаді, і чому річкове судноплавство — це насправді про глобальну екологію.
Останній судноплавний рейс
Луцьк здавна славився розвинутим судноплавством. Історики стверджують, що іменитий замок Любарта, один з найдавніших краще збережених замків в Україні, у 14-15 століттях збудували за допомогою суден.
Активне використання водних шляхів сприяло розвитку економіки міста. Транспортування вантажів у напрямку з Луцька на північ відбувалося вниз за течією, що було доволі зручним. До європейських країн суднами відправляли деревину і сіль, а також популярні волинські плетені меблі.
Згодом збудували порт. Окрім вантажних, запустили пасажирські судна. Розвивалося спортивне веслування на байдарках, човнах і парусних суднах.
У 70-тих роках 20 століття з появою автобусів пасажирські перевезення на річкових суднах різко впали. Техніка старіла. Вантажі все частіше перевозили потягом. На початку 80-х річкове судноплавство перестало бути рентабельним.
Судноплавство на річці Стир припинилося в 90-х роках. Від часу здійснення у 1996 році останнього рейсу навігацію — офіційний сезон судноплавства, не відкривали.
Повернутися з-за кордону
Директор річкового порту у Луцьку Олег Кербалай якийсь час працював за кордоном. Але повернувся в Україну, щоб відновити і розвивати у рідному місті річкове судноплавство.
Найперше для цього потрібно було розчистити річки. Оскільки це досить дорого й затратно по часу, Кербалай почав шукати підтримку. До 2014-го року, коли чоловік звертався у міськраду і пояснював переваги розвитку галузі, в те, що це можливо і перспективно, йому не вірили.
У 2015-му до влади у Луцьку прийшов Ігор Поліщук, теперішній очільник міста. Одне із завдань, яке перед ним стояло, — збереження транспортної інфраструктури міста та області. Розвантаження доріг дозволило б витрачати менше коштів з бюджету на їх ремонт.
— Я ремонтував буксирний катер, — розповідає Кербалай. — І мені на той час не давали жодних дозволів. Потім прийшла інша команда, яку очолював Ігор Поліщук. Я не знав ані його, ані інших його прибічників. Одного разу до мене просто приїхали представники влади і запитали, чи взагалі реально відновити судноплавство. Я сказав: "Так, і я буду цю ідею втілювати, чого б це не коштувало". І вони почали допомагати.
Минуло сім років, за які Олег Кербалай зміг майже повністю розчистити річку. Крім цього у Луцьку відновили пристані по вулиці Лютеранській та в центральному парку імені Лесі Українки, а також запустили річковий трамвай.
Дідусева спадщина
Багатотонний буксирний катер Олег Кербалай отримав у спадщину від дідуся, який працював зварювальником на суднах у порту в Заліщиках на Тернопільщині. Чоловік привіз судно у Луцьк із Хмельницької області з річки Дністер.
Любов до судноплавства директор річкового порту перейняв у дідуся ще у дитинстві. Каже, старий багато розповідав йому малому про свою роботу. Олег бачив як працюють тамтешні капітани й споглядав, як вони навантажують і розвантажують судна. Та разом із захопленням «посудинами» усвідомлював ще й складність такої роботи — найбільші вантажі інколи мусили тягнути вручну всією командою.
Тоді ж чоловік дізнався про користь, яку дає судноплавство. Каже, болотна рослинність, що є тепер у річках, з'явилася після того, як перестали ходити судна.
— А нечищена річка, — додає, — потягнула за собою безліч проблем. Болотна рослинність тримає бруд, і річка постійно міліє. Джерела "запаковує", вони шукають інші шляхи, потрапляють в грунтові нижні горизонти, і у нас таким чином знижується рівень води в колодязях, вона пропадає.
Очисні роботи на річці
Щоб очистити річку Стир, було два варіанти. Перший — робити доступ з берега, вирізаючи тисячі кубів дерев, щоб дістати з води 15. Другий — запустити судно технічного флоту.
— Моє судно, яке я ремонтував, якраз таким і є, — продовжує розповідати Олег Кербалай. — Ось із того все й почалося. Ми зробили пробну першу ділянку. У витратній частині вона себе виправдала.
Тоді пріоритетно визначили почистити міст на вулиці Гнідавській, що нині називається вулиця Данила Галицького.
— Під цим мостом берег обривається, доступу з нього взагалі немає, жодна техніка з берегів не заїде. Міст був сильно захаращений, а річка — непрохідна. Я підійшов, викопав кубатуру гнилого дерева і різного сміття. Ми це все відвантажили на міні баржу, і тягнули на місце, де воно виводиться на звалищі. Ця процедура сподобалася.
Станом на сьогодні таким методом директор річкового порту разом із командою працівників очищає річку на всій її протяжності. До завершення робіт залишилося менше року.
Окрім дерева, з дна річки дістають гори сміття, шматки металу, машин, моторів. Замочене у воді дерево ні на що, крім як на дрова, не придатне, тож його роздають потребуючим сім'ям, щоб ті менше витрачали на газ взимку.
Олег Кербалай каже, за два роки очисних робіт вивезли всього, що було в річці тисячі кубів, або близько п'яти тисяч тонн на всій протяжності.
Переваги судноплавства
Всі роботи спрямовані на те, щоб у майбутньому річка приносила свої дивіденди місту.
— Якщо її дочистити, — пояснює судноплавець, — то вже підуть баржі з піском. Річка буде в належному стані. Бо якщо буде судноплавство, вона не буде так захаращуватися.
Так, один буксир в обмежений водний період за один рейс може перевозити 250 тонн вантажу, у повноводний період – від 250 тонн до 400 тонн. Це приблизно від 14 до 30 великогабаритних машин, які перевозять по 21 тонні і вище.
— Вантажі, — підсумовує й прогнозує, — як і колись, прямуватимуть за течією в Луцьк. Вниз по течії за 30 кілометрів знаходиться кар'єр. У ньому буде завантажуватись пісок на баржу і вверх по течії він буде підніматися баржами до міста. Люди отримають набагато дешевший матеріал, бо ж логістика буде дешевшою. Зараз важко сказати, скільки саме громада зекономить, зокрема, на ремонтах доріг, але я впевнений, що судноплавство збереже Луцьку десятки мільйонів гривень. А головне, що від цього не страждатиме екологія.
На початку вересня 2021 року Барська громада знову зустрічатиме круті рок-гурти та прихильників року на фестивалі стильної музики «БарРокКо». Це буде п'ятий місцевий фестиваль та четвертий за останні 5 років, організований активною молоддю за підтримки місцевої влади. Сергій Мірчук — один з ініціаторів та втілювачів ідеї відродження єдиного Барського фестивалю, який завдяки його зусиллям став щорічним.
Сергію 28 років, з яких майже 10 він займається громадською діяльністю. За освітою — журналіст та історик. Раніше працював у Барській міській раді, а зараз очолює відділ маркетингу та промоції департаменту маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради. Переконаний, що «БарРокКо» — хороший поштовх для розвитку місцевого туризму.
Сергію 28 років, з яких майже 10 він займається громадською діяльністю. За освітою — журналіст та історик. Раніше працював у Барській міській раді, а зараз очолює відділ маркетингу та промоції департаменту маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради. Переконаний, що «БарРокКо» — хороший поштовх для розвитку місцевого туризму.
Проводить єдиний у Барській громаді фестиваль
Вінницька область
співорганізатор фестивалю «БарРокКо»
Сергій Мірчук
На Петропавлівщині п’ятеро бджолярів — Сергій Прохода, Віталій Сап’янов, Євгеній Пономар, Олег Бондар і Сергій Волков — у 2019 році згуртувалися в кооператив «Пасічники Присамар’я». Виготовляють за новою технологією вулики та смачні медові десерти. Завдяки підтримці Миколаївської громади створили майстерню та закупили верстати для виготовлення вуликів. А міжнародні донори допомогли бджолярам відкрити «медовий» цех. Тепер бджолярі мають власну сертифіковану продукцію.
Наразі вони активно шукають ринки збуту своєї продукції. Ведуть перемовини із однією відомою торговельною мережею. А для продажу в магазинах виготовили всю необхідну документацію — висновки лабораторних досліджень, сертифікати якості, дозволи. Все як у цивілізованих країнах Європи.
Наразі вони активно шукають ринки збуту своєї продукції. Ведуть перемовини із однією відомою торговельною мережею. А для продажу в магазинах виготовили всю необхідну документацію — висновки лабораторних досліджень, сертифікати якості, дозволи. Все як у цивілізованих країнах Європи.
Популяризують Миколаївську громаду через смачні медові десерти
Дніпропетровська область
бджоляр, один із засновників кооперативу «Пасічники Присамар’я»
Сергій Прохода
Керівниця волноваської ГО «Дивись серцем» Олена Гаврилова розвиває тему інклюзії у громаді з 2018-го року і допомагає соціалізуватися дітям з інвалідністю. Виховує 19-річну доньку з ДЦП і об’єднала довкола себе близько 30 ініативних родин, які так само мають дітей з аутизмом, епілепсією, ДЦП і затримками розвитку.
За три роки, як сама каже, Гаврилова змогла вивести місцевих дітей з інвалідністю назовні. Раніше у Волновасі їх майже не бачили — через відсутність інфраструктури, батьки старалися зайвий раз не виводити малюків на вулицю. Тепер же у місті з’являються, наприклад, пандуси, а ще команда «Дивись серцем» от-от реалізує проєкт «Навколо світу за карантин», у рамках якого діти з інвалідністю три місяці будуть подорожувати онлайн у найцікавіших куточках планети, познайомляться з культурою країн та скуштують національну кухню.
За три роки, як сама каже, Гаврилова змогла вивести місцевих дітей з інвалідністю назовні. Раніше у Волновасі їх майже не бачили — через відсутність інфраструктури, батьки старалися зайвий раз не виводити малюків на вулицю. Тепер же у місті з’являються, наприклад, пандуси, а ще команда «Дивись серцем» от-от реалізує проєкт «Навколо світу за карантин», у рамках якого діти з інвалідністю три місяці будуть подорожувати онлайн у найцікавіших куточках планети, познайомляться з культурою країн та скуштують національну кухню.
Показує громаді, що одна мама здатна робити дива
ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ
допомагає соціалізуватися дітям з інвалідністю та розвиває у Волновасі інклюзію
Олена Гаврилова
Городницька громада розташована посеред поліських лісів за 50 кілометрів від Новограда. Однак має все необхідне, щоб люди відчували себе комфортно: тут є лікарня, пожежна станція, комунальне господарство, прогресивна школа. Вони вирішили об'єднатися одними з перших у Новоград-Волинському районі.
Він народився у селі поруч з Городницею і останні 15 років присвятив розвитку громади. Спочатку був головою Городницької селищної ради, а згодом — об'єднаної громади. Думок про те, щоб змінити роботу чи переїхати кудись не виникало ніколи. У 43 роки він вперше балотувався на посаду голови — і з того часу незмінно обіймає цю посаду.
Він народився у селі поруч з Городницею і останні 15 років присвятив розвитку громади. Спочатку був головою Городницької селищної ради, а згодом — об'єднаної громади. Думок про те, щоб змінити роботу чи переїхати кудись не виникало ніколи. У 43 роки він вперше балотувався на посаду голови — і з того часу незмінно обіймає цю посаду.
Присвятив 15 років розвитку громади
Житомирська область
голова Городницької громади
Іван Онищук
Світлана Джунжик народилася у Миколаївській області. Однак вже шість років живе та розвиває селище Ясіня на Рахівщині. З 2018 року вона разом з іншими небайдужими жителями згуртувалися, щоб змінити ставлення мешканців громади до сміття і боротися з його надмірною кількістю у громаді.
За цей час їм вдалося не тільки навчити ясінянців сортувати сміття, а ще й організувати креативний простір у приміщенні місцевого будинку культури. А ще двічі організувати «Сімейний екопікнік», перший з яких зібрав 30 волонтерів та близько 300 гостей, яким цікава тема екологічного способу життя.
За цей час їм вдалося не тільки навчити ясінянців сортувати сміття, а ще й організувати креативний простір у приміщенні місцевого будинку культури. А ще двічі організувати «Сімейний екопікнік», перший з яких зібрав 30 волонтерів та близько 300 гостей, яким цікава тема екологічного способу життя.
Популяризує у громаді свідоме споживання
Закарпатська область
організаторка «Сімейного екопікніка»
Світлана Джунжик
Ганна Кочеткова — вчителька за освітою, волонтерка служби пробації, власниця художньої студії та активна учасниця усіх культурно-мистецьких заходів у Гуляйполі. У вересні 2017 року вона відкрила власний мистецький простір, який нині став осередком творчості й креативності для дітей.
Різноманітні виставки та майстер-класи, флешмоби та мистецькі ініціативи — все це невіддільна частина щоденного життя художниці. Завдяки цим проєктам Ганна змогла згуртувати навколо себе майбутніх творців.
Різноманітні виставки та майстер-класи, флешмоби та мистецькі ініціативи — все це невіддільна частина щоденного життя художниці. Завдяки цим проєктам Ганна змогла згуртувати навколо себе майбутніх творців.
Змінює життя громади через творчість
Запорізька область
вчителька, власниця художньої школи
Ганна Кочеткова
Миколу Богатиря знають у Переяславі як краєзнавця, патріота, популяризатора активного туризму, захисника історичних пам'яток та вікових дерев. Він засновник інформаційно-просвітницького центру, масового запливу через Дніпро над затопленими селами Переяславщини, селфі-веломарафону. Неодноразово ставав переможцем загальноміського конкурсу «Людина року». А його патріотично-просвітницькі маршрути визнані кращими в області.
Має мрію — розказати тисячам дітей про нашу історію та культуру. Щоб після цього хоча б частина з них виросла справжніми патріотами України.
Має мрію — розказати тисячам дітей про нашу історію та культуру. Щоб після цього хоча б частина з них виросла справжніми патріотами України.
Створив у Переяславі “народний музей” і розвиває туризм
КИЇВська область
краєзнавець, популяризатор активного туризму
Микола Богатир
Марина Устенко працює директоркою ліцею №21 у Попасній на Луганщині сім років. За цей час навчальний заклад змінився до невпізнаваності. У школі кардинально оновили подвір’я, зробили ремонт класів, відремонтували старі споруди, збудували фонтан і реконструювали приміщення занедбаного стрілецького тиру.
Цього року на території ліцею звели майданчик для пляжного волейболу і розпочали будівництво великого спортивного комплексу. Але на цьому, як запевняє Устенко, школа не планує зупинятися. Директорка каже, що у своїй роботу керується, найперше, керується бажанням зробити навчання дітей цікавішим, і запевняє: «За бажання, втілити подібні проєкти у життя можна й в інших освітніх закладах країни».
Цього року на території ліцею звели майданчик для пляжного волейболу і розпочали будівництво великого спортивного комплексу. Але на цьому, як запевняє Устенко, школа не планує зупинятися. Директорка каже, що у своїй роботу керується, найперше, керується бажанням зробити навчання дітей цікавішим, і запевняє: «За бажання, втілити подібні проєкти у життя можна й в інших освітніх закладах країни».
Реалізує у школі прифронтового міста сміливі проєкти — від фонтану до стрілецького тиру
ЛУГАНСЬка область
директорка ліцею №21 у Попасній
Марина Устенко
Ще років 10 тому Дрогобич не був туристичним містом і не претендував на це. Однак у 2015 році з ініціативи місцевого жителя і активіста, а потім очільника «Туристично-інформаційного центру» Ігоря Чави все почало змінюватися. Спершу за підтримки влади місцеву ратушу перетворили на оглядовий майданчик, далі розробили стратегію туристичного розвитку міста, логотип і брендинг Дрогобича, відстояли солеварню. Досвід побудови власного бренду тепер переймають й інші міста.
За п'ять років кількість туристів у Дрогобичі вдалося збільшити з 40 тисяч до 100 тисяч на рік. Наступна мета — зробити Дрогобич європейською столицею туризму. Адже кожне місто України, велике чи мале, може заробляти завдяки туризму, бо це одна з важливих складових розвитку та наповнення бюджету громади.
За п'ять років кількість туристів у Дрогобичі вдалося збільшити з 40 тисяч до 100 тисяч на рік. Наступна мета — зробити Дрогобич європейською столицею туризму. Адже кожне місто України, велике чи мале, може заробляти завдяки туризму, бо це одна з важливих складових розвитку та наповнення бюджету громади.
Популяризує Дрогобицьку громаду через туризм
ЛЬВІВСЬКА область
керівник Управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради
Ігор Чава
З 2018 року про Вознесенськ на Миколаївщині дізнаються все більше українців. Професійні спортсмени та аматори їдуть сюди, щоб спробувати свої сили у веломарафоні «Соколині перегони». Це понад 70 кілометрів траси: асфальти, ґрунтовки, бруківки, стежки поміж лісу, місточки, затяжні підйоми та круті спуски. Один із його співорганізаторів та ідейний натхненник — Олександр Ткаченко.
Він живе та працює у Вознесенську з 1992 року та щороку разом із однодумцями та за підтримки місцевої влади організовує чи не найкрутіший велозахід України. Перша гонка зібрала 130 учасників із 20 міст України, а у 2019 році на перегони з'їхалося майже 200 учасників із 26 міст та містечок, серед яких Київ, Львів, Одеса, Херсон, Дніпро та Черкаси.
Він живе та працює у Вознесенську з 1992 року та щороку разом із однодумцями та за підтримки місцевої влади організовує чи не найкрутіший велозахід України. Перша гонка зібрала 130 учасників із 20 міст України, а у 2019 році на перегони з'їхалося майже 200 учасників із 26 міст та містечок, серед яких Київ, Львів, Одеса, Херсон, Дніпро та Черкаси.
Популяризує Миколаївщину у веломарафоні всеукраїнського масштабу
Миколаївська область
співорганізатор веломарафону «Соколині перегони»
Олександр Ткаченко
Багато років про селище Повстанське говорили, як про місце втрачених можливостей. Зміни тут почалися з реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою. Коли тодішня Біляївська міська рада запропонувала сільським радам об’єднатися — мешканці Повстанського були рушійною силою цього об’єднання у своїй Майорівській громаді.
Ініціаторка багатьох — 30-річна Катерина, чиє дитинство пройшло між руїнами колишнього сільськогосподарського підприємства і чагарниками. Тут вже розчистили занедбаний парк, облаштували дитячий майданчик, висадили клумби і змайстрували шпаківні, щоб повернути птахів у парк. А ще виграли кілька громадських проєктів — і таким чином отримали нове спортивне обладнання і обладнання для демонстрації фільмів у Будинку культури.
Ініціаторка багатьох — 30-річна Катерина, чиє дитинство пройшло між руїнами колишнього сільськогосподарського підприємства і чагарниками. Тут вже розчистили занедбаний парк, облаштували дитячий майданчик, висадили клумби і змайстрували шпаківні, щоб повернути птахів у парк. А ще виграли кілька громадських проєктів — і таким чином отримали нове спортивне обладнання і обладнання для демонстрації фільмів у Будинку культури.
Згуртувала мешканців Повстанського, щоб відродити його
ОДЕСЬКА область
ініціаторка перетворень у селищі
Катерина Костецька
Ігор Лідовий — голова першої громади, яка утворилася на території колишнього Гадяцького району. Це вже його друга каденція. До того він очолював районний відділ освіти та працював директором Розбишівської школи. Вважає, що навіть маленька громада може бути успішною, а успіх прийде тоді, коли у кожному дворі будуть бізнесмени.
У 2021-му тут відсвяткували перший ювілей — 5 років. За цей час вдалося не лише створити декілька своїх кооператив підприємців, відкрити сироварню і пекарню, ЦНАП і Будинок громади, але й змінити скепсис мешканців населених пунктів щодо адмінреформ на усвідомлення, що кожен житель громади може розвивати свій населений пункт і заробляти тут гроші. Якщо наважиться, звісно.
У 2021-му тут відсвяткували перший ювілей — 5 років. За цей час вдалося не лише створити декілька своїх кооператив підприємців, відкрити сироварню і пекарню, ЦНАП і Будинок громади, але й змінити скепсис мешканців населених пунктів щодо адмінреформ на усвідомлення, що кожен житель громади може розвивати свій населений пункт і заробляти тут гроші. Якщо наважиться, звісно.
Довів, що навіть маленька громада може бути успішною
ПОЛТАВСЬКА область
голова Сергіївської громади
Ігор Лідовий
Понад 35 років тому Юлія Ходюнова вела у Вараші першу у місті групу аеробіки. А весною 2021-го на волонтерських засадах розпочала фітнес для тих, кому за 60. Проте на цьому не зупинилася. Заручилася підтримкою у міськраді та підготувала новий проєкт для людей старшого віку — формат клубу корисних зустрічей за філіжанкою кави «Кава+». На кожну зустріч приходить спеціаліст у якійсь із сфер — і відповідає на питання аудиторії чи навчає чомусь новому. У найближчих планах — психотерапевтичні тренінги для відновлення пам'яті, уваги, реакції та координації.
Юлія вважає, що так літні жителі Вараша зможуть не втратити соціальну активність та йти в ногу з часом — бо у них ще достатньо сил на енергії на це. А ще почати змінювати громаду власними ідеями ніколи не пізно.
Юлія вважає, що так літні жителі Вараша зможуть не втратити соціальну активність та йти в ногу з часом — бо у них ще достатньо сил на енергії на це. А ще почати змінювати громаду власними ідеями ніколи не пізно.
Змінює громаду через роботу з літніми людьми
РІВНЕНСЬКА область
веде клуб корисних зустрічей і фітнес для тих, кому 60+
Юлія Ходюнова
Два роки тому в Бочечківській ОТГ 35-річний місцевий житель Дмитро Русанов спільно з місцевим фермером Віктором Галою заснував одну з перших в Україні і першу на Сумщині оленячу ферму. Це бізнес, від якого «виграють усі», кажуть фермери: збільшується популяція диких тварин, під фермерство громада виділяє непридатні для сільського господарства ділянки, і отримує за це прибуток.
За два роки з навколишніх міст і сіл приїздять люди, щоб просто подивитися на оленів. Тож є перспектива розвивати туризм, а це ще додатковий прибуток громаді. Подібні ферми вже з'явилися в Охтирці і Лебедині на Сумщині, а також на Київщині.
За два роки з навколишніх міст і сіл приїздять люди, щоб просто подивитися на оленів. Тож є перспектива розвивати туризм, а це ще додатковий прибуток громаді. Подібні ферми вже з'явилися в Охтирці і Лебедині на Сумщині, а також на Київщині.
Створив бізнес, від якого виграють усі в громаді
Сумська область
створив першу на Сумщині оленячу ферму
Дмитро Русанов
З 2013 року громадські активісти з Тернополя Христина Білінська і Михайло Сиротюк разом із командою однодумців організовувати наукові пікніки, які проходили у 30-ти містах України, включно з Луганськом і невеликими райцентрами, згодом заснували "Центр науки Тернополя". У докарантинний рік тому тут провели понад 200 заходів з кількістю учасників понад 100 осіб за кожен.
Рік тому Христина склала свої повноваження голови ГО "Центр науки Тернополя", оскільки прийшла працювати начальником управління сім'ї і молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради. Працює з молоддю на рівні міста і на рівні країни, оскільки Тернопіль є молодіжною столицею України.
Рік тому Христина склала свої повноваження голови ГО "Центр науки Тернополя", оскільки прийшла працювати начальником управління сім'ї і молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради. Працює з молоддю на рівні міста і на рівні країни, оскільки Тернопіль є молодіжною столицею України.
Створила «Центр науки Тернополя» і доклалася до отримання містом звання Молодіжної столиці України
ТЕРНОПІЛЬСКА область
начальниця управління сім'ї і молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради
Христина Білінська
Читати історію повністю →
Малими кроками до великих мрій. Історія створення наукових пікніків і «Центру науки Тернополя»
Перед кожним випускником школи стоїть завдання, яку професію обрати і де здобути перші необхідні навички, щоб знайти омріяну роботу. Багатьом цей вибір зробити нелегко, і одна з причин чому так, полягає у відсутності глибокого уявлення про деякі галузі, зокрема, наукові фізику, хімію та біологію. Заповнити цю прогалину в 2013 році взялися громадські активісти з Тернополя Христина Білінська і Михайло Сиротюк разом із командою однодумців. Вони почали організовувати наукові пікніки, згодом заснували "Центр науки Тернополя". Ця активність відіграла значну роль у тому, що згодом місто здобуло звання Молодіжної столиці країни.
Читайте історію про те, як маленькими кроками досягати великих мрій, як об'єднати довкола себе людей і творити якісні зміни на прикладі ідейної засновниці ГО "Центру науки Тернополя" Христини Білінської і теперішнього керівника Громадського об'єднання Михайла Сиротюка.
У 2020 році наукові пікніки, які передували створенню "Центру науки", проводили у 30-ти містах України, включно з Луганськом і невеликими райцентрами. За рік до, у докарантинний час, у "Центрі науки" провели понад 200 заходів з кількістю учасників понад 100 осіб за кожен.
Чому саме Центр науки?
– Так склалося, що у нашій країні зазвичай хімія, фізика і біологія як науки недооцінювалися, – пояснює мотивацію Христина. – Багато науковців виїхали за кордон. Покоління не отримує досвід від них. Винаходів є не так багато. Зараз, наприклад, країна у стані війни. Дуже важливо мати наші українські винаходи, щоб її вигравати. "Центр науки" може допомогти це зробити. Звісно, не "вже", а в далекій перспективі, через зацікавлення людей, особливо школярів, біологією, хімією, фізикою. Через плекання нового покоління науковців.
Ще у шкільні роки Христина звернула увагу, на стільки цікавішим могло б бути вивчення фізики, хімії і біології, якби воно було більш наочним, проводилося в лабораторних умовах із великою кількістю експериментів. Теоретичний підхід у викладанні цих предметів сприяв тому, що вивчати їх було нецікаво. Тож пов'язані з ними спеціальності після завершення школи учні обирали нечасто.
– Коли була студенткою, займалася питанням профорієнтації, і розуміла, що для випускників шкіл дуже важливо усвідомлювати, чого вони хочуть і в який виш їм потрібно вступати, – розповідає Христина. – Бо трапляється так, що фах обирають батьки, часто керуючись тим, скільки бюджетних місць є на ту чи іншу спеціальність. А так не має бути.
У Тернопільському педагогічному університеті Христина вивчала соціальну психологію. Вже тоді була активною лідеркою Громадської організації "Молодіжний центр працевлаштування", і, як потім сама розповість на відео до річниці "Центру науки Тернополя", мріяла "зробити науку доступнішою, довести, що нею може займатися кожен, бо кожен з дитинства є винахідником та експериментатором".
Згодом під час стажування у Польщі, студентів, серед яких була й Христина, повезли показати "Центр науки Коперника" (Варшава), а також розповіли історію його створення. Він розташований на березі річки Вісла у Варшаві. У ньому знаходиться понад 450 інтерактивних експонатів, за допомогою яких відвідувачі самі проводять експерименти. Центр є найбільшою установою в галузі наукових експериментів у Польщі і одним з найбільш передових в Європі.
– Пізніше, коли приїжджали до них, ми завжди запитували, які кроки вони робили при створенні "Центру науки Коперника". І вони казали, що це було "надцять" наукових пікніків, котрі починалися від 5 наметів, розширилися до 100 і більше, та й загалом до міжнародного рівня проведення. А після цього вже була команда, яка створила Центр науки.
Під час стажування у Польщі тернопільська команда написала проєкт під грант Польсько-американського фонду, і виграли невелике фінансування на організацію наукових пікніків в Україні. Це був 2013 рік. Тоді, завдяки цій підтримці такі ж, як у сусідній країні, наукові пікніки відбулися у семи містах. Перший – у Тернополі, і через тиждень він мережувався в інших містах України.
Отримали велику підтримку
– Через два роки після заснування нас підтримало Міністерство освіти та науки, – каже Христина. – Наукові пікніки почали мережуватись набагато краще.
Міністерство й досі виділяє кошти на організацію щорічного Всеукраїнського форуму наукових пікніків, який відбувається у Тернополі за участі міжнародних спікерів. Чималу підтримку команда отримала й від Міністерства молоді та спорту України.
Однак, Христина з командою хотіли створити постійний інтерактивний простір для навчання, досліджень та експериментів.
– Довкола пікніків "тусувалася" крута команда громадських активістів, студентського самоврядування, науковців, котрі розуміли, що один день в рік свято – це дуже круто, але ми би хотіли платформи.
У цей час, у 2017 році, у Тернополі відбувалася активна промоція програми Громадського бюджету. Команда подала й свій про створення "Центру науки". Проєкт підтримали 835 тернополян. Цього було достатньо, щоб отримати фінансування на суму один мільйон гривень.
Команда розуміла, що Центри науки актуальні по всьому світу, і це скоро стане актуально і в Україні. Все так і сталося.
"Центр науки Тернополя" (Науковий музей) розташований на площі Героїв Євромайдану за торговим центром Grand у приміщенні, в якому колись був дитячий магазин. Займає площу майже 620 квадратних метрів.
– Ми хотіли установки. Одна установка у Польщі вартувала 1 мільйон гривень. Тож ми розуміли, що тільки нашими зусиллями можемо щось зробити.
Команда самотужки, руками своїх науковців і знайомих майстрів, які працювали на волонтерських засадах, робила перестінки, приєдналась до електроживлення, повністю міняла кабелі, встановлювала туалети.
– У нас був такий жарт, що в "Центрі науки" тільки доценти можуть мити підлогу, – згадує Христина. Тому що зав кафедр допомагали з прибиранням приміщення до відкриття.
Заснування "Центру науки" підтримав заступник молоді та спорту Олександр Рева, він постійно був і працював разом з командою. А також міський голова Тернополя Сергій Надал. Активно допомагали також й меценати.
– Тоді ми зрозуміли одну дуже важливу істину: тільки разом, за умови співпраці, ми можемо зробити більше. Що молодіжні проєкти – це добре, але тільки разом, єднаючись із старшим поколінням, ми можемо зробити реально круті і важливі речі. Ми й зараз таким переконанням живемо.
Громадська організація "Центр науки Тернополя" – перша організація в Україні, яка була організована як науковий центр. Громадське об'єднання є неприбутковим і не на самоокупності. Всі кошти, які надходять, – це благодійні внески.
"Якщо є ідея, якою гориш, до тебе точно долучаться інші"
Рік тому Христина Білінська склала свої повноваження голови ГО "Центр науки Тернополя", оскільки прийшла працювати начальником управління сім'ї і молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради. Працює з молоддю на рівні міста і на рівні країни, оскільки Тернопіль є молодіжною столицею України.
Новим очільником Центру став її чоловік, постійний учасник команди від моменту заснування наукових пікніків, Михайло Сиротюк. З початком карантину під його керівництвом у "Центрі науки" створили Лабораторії інновацій, закупили 3D-принтери, щоб робити щитки для медиків, оскільки ніхто не знав, чого очікувати і яким буде розвиток подій далі. Каже, що ставить собі нові цілі і вже має бачення, як впровадити Центри на національному рівні.
– Я завжди говорю, що впроваджувати проєкти, бути в громадській діяльності – це про досвід. Крутий якісний досвід, який ми отримуємо внаслідок їх реалізації. Ми розпочинали з маленьких кроків, – підсумовує Христина. – Спочатку це було 5 наметів, потім 20, тоді 40. Потім вже був "Центр науки". І якщо є набутий досвід на маленькому проєкті, який реалізують одна-дві людини, то можна робити більші і кращі проєкти. Якщо в тебе є ідея, якою гориш, до тебе точно долучаться інші.
Перед кожним випускником школи стоїть завдання, яку професію обрати і де здобути перші необхідні навички, щоб знайти омріяну роботу. Багатьом цей вибір зробити нелегко, і одна з причин чому так, полягає у відсутності глибокого уявлення про деякі галузі, зокрема, наукові фізику, хімію та біологію. Заповнити цю прогалину в 2013 році взялися громадські активісти з Тернополя Христина Білінська і Михайло Сиротюк разом із командою однодумців. Вони почали організовувати наукові пікніки, згодом заснували "Центр науки Тернополя". Ця активність відіграла значну роль у тому, що згодом місто здобуло звання Молодіжної столиці країни.
Читайте історію про те, як маленькими кроками досягати великих мрій, як об'єднати довкола себе людей і творити якісні зміни на прикладі ідейної засновниці ГО "Центру науки Тернополя" Христини Білінської і теперішнього керівника Громадського об'єднання Михайла Сиротюка.
У 2020 році наукові пікніки, які передували створенню "Центру науки", проводили у 30-ти містах України, включно з Луганськом і невеликими райцентрами. За рік до, у докарантинний час, у "Центрі науки" провели понад 200 заходів з кількістю учасників понад 100 осіб за кожен.
Чому саме Центр науки?
– Так склалося, що у нашій країні зазвичай хімія, фізика і біологія як науки недооцінювалися, – пояснює мотивацію Христина. – Багато науковців виїхали за кордон. Покоління не отримує досвід від них. Винаходів є не так багато. Зараз, наприклад, країна у стані війни. Дуже важливо мати наші українські винаходи, щоб її вигравати. "Центр науки" може допомогти це зробити. Звісно, не "вже", а в далекій перспективі, через зацікавлення людей, особливо школярів, біологією, хімією, фізикою. Через плекання нового покоління науковців.
Ще у шкільні роки Христина звернула увагу, на стільки цікавішим могло б бути вивчення фізики, хімії і біології, якби воно було більш наочним, проводилося в лабораторних умовах із великою кількістю експериментів. Теоретичний підхід у викладанні цих предметів сприяв тому, що вивчати їх було нецікаво. Тож пов'язані з ними спеціальності після завершення школи учні обирали нечасто.
– Коли була студенткою, займалася питанням профорієнтації, і розуміла, що для випускників шкіл дуже важливо усвідомлювати, чого вони хочуть і в який виш їм потрібно вступати, – розповідає Христина. – Бо трапляється так, що фах обирають батьки, часто керуючись тим, скільки бюджетних місць є на ту чи іншу спеціальність. А так не має бути.
У Тернопільському педагогічному університеті Христина вивчала соціальну психологію. Вже тоді була активною лідеркою Громадської організації "Молодіжний центр працевлаштування", і, як потім сама розповість на відео до річниці "Центру науки Тернополя", мріяла "зробити науку доступнішою, довести, що нею може займатися кожен, бо кожен з дитинства є винахідником та експериментатором".
Згодом під час стажування у Польщі, студентів, серед яких була й Христина, повезли показати "Центр науки Коперника" (Варшава), а також розповіли історію його створення. Він розташований на березі річки Вісла у Варшаві. У ньому знаходиться понад 450 інтерактивних експонатів, за допомогою яких відвідувачі самі проводять експерименти. Центр є найбільшою установою в галузі наукових експериментів у Польщі і одним з найбільш передових в Європі.
– Пізніше, коли приїжджали до них, ми завжди запитували, які кроки вони робили при створенні "Центру науки Коперника". І вони казали, що це було "надцять" наукових пікніків, котрі починалися від 5 наметів, розширилися до 100 і більше, та й загалом до міжнародного рівня проведення. А після цього вже була команда, яка створила Центр науки.
Під час стажування у Польщі тернопільська команда написала проєкт під грант Польсько-американського фонду, і виграли невелике фінансування на організацію наукових пікніків в Україні. Це був 2013 рік. Тоді, завдяки цій підтримці такі ж, як у сусідній країні, наукові пікніки відбулися у семи містах. Перший – у Тернополі, і через тиждень він мережувався в інших містах України.
Отримали велику підтримку
– Через два роки після заснування нас підтримало Міністерство освіти та науки, – каже Христина. – Наукові пікніки почали мережуватись набагато краще.
Міністерство й досі виділяє кошти на організацію щорічного Всеукраїнського форуму наукових пікніків, який відбувається у Тернополі за участі міжнародних спікерів. Чималу підтримку команда отримала й від Міністерства молоді та спорту України.
Однак, Христина з командою хотіли створити постійний інтерактивний простір для навчання, досліджень та експериментів.
– Довкола пікніків "тусувалася" крута команда громадських активістів, студентського самоврядування, науковців, котрі розуміли, що один день в рік свято – це дуже круто, але ми би хотіли платформи.
У цей час, у 2017 році, у Тернополі відбувалася активна промоція програми Громадського бюджету. Команда подала й свій про створення "Центру науки". Проєкт підтримали 835 тернополян. Цього було достатньо, щоб отримати фінансування на суму один мільйон гривень.
Команда розуміла, що Центри науки актуальні по всьому світу, і це скоро стане актуально і в Україні. Все так і сталося.
"Центр науки Тернополя" (Науковий музей) розташований на площі Героїв Євромайдану за торговим центром Grand у приміщенні, в якому колись був дитячий магазин. Займає площу майже 620 квадратних метрів.
– Ми хотіли установки. Одна установка у Польщі вартувала 1 мільйон гривень. Тож ми розуміли, що тільки нашими зусиллями можемо щось зробити.
Команда самотужки, руками своїх науковців і знайомих майстрів, які працювали на волонтерських засадах, робила перестінки, приєдналась до електроживлення, повністю міняла кабелі, встановлювала туалети.
– У нас був такий жарт, що в "Центрі науки" тільки доценти можуть мити підлогу, – згадує Христина. Тому що зав кафедр допомагали з прибиранням приміщення до відкриття.
Заснування "Центру науки" підтримав заступник молоді та спорту Олександр Рева, він постійно був і працював разом з командою. А також міський голова Тернополя Сергій Надал. Активно допомагали також й меценати.
– Тоді ми зрозуміли одну дуже важливу істину: тільки разом, за умови співпраці, ми можемо зробити більше. Що молодіжні проєкти – це добре, але тільки разом, єднаючись із старшим поколінням, ми можемо зробити реально круті і важливі речі. Ми й зараз таким переконанням живемо.
Громадська організація "Центр науки Тернополя" – перша організація в Україні, яка була організована як науковий центр. Громадське об'єднання є неприбутковим і не на самоокупності. Всі кошти, які надходять, – це благодійні внески.
"Якщо є ідея, якою гориш, до тебе точно долучаться інші"
Рік тому Христина Білінська склала свої повноваження голови ГО "Центр науки Тернополя", оскільки прийшла працювати начальником управління сім'ї і молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради. Працює з молоддю на рівні міста і на рівні країни, оскільки Тернопіль є молодіжною столицею України.
Новим очільником Центру став її чоловік, постійний учасник команди від моменту заснування наукових пікніків, Михайло Сиротюк. З початком карантину під його керівництвом у "Центрі науки" створили Лабораторії інновацій, закупили 3D-принтери, щоб робити щитки для медиків, оскільки ніхто не знав, чого очікувати і яким буде розвиток подій далі. Каже, що ставить собі нові цілі і вже має бачення, як впровадити Центри на національному рівні.
– Я завжди говорю, що впроваджувати проєкти, бути в громадській діяльності – це про досвід. Крутий якісний досвід, який ми отримуємо внаслідок їх реалізації. Ми розпочинали з маленьких кроків, – підсумовує Христина. – Спочатку це було 5 наметів, потім 20, тоді 40. Потім вже був "Центр науки". І якщо є набутий досвід на маленькому проєкті, який реалізують одна-дві людини, то можна робити більші і кращі проєкти. Якщо в тебе є ідея, якою гориш, до тебе точно долучаться інші.
28-річна стоматологиня Яна Білецька п’ять років тому стала переможницею «Школи лідерства» Харківської облдержадміністрації. Дівчина організовує на території декількох областей регулярні безкоштовні тренування та проєкти по залученню дітей з інвалідністю до фізичної активності.
Підтримку своїх починань знаходить у місцевих рад Харківщини, облдержадміністрації та серед інших волонтерів — тих, хто готовий безоплатно підтримувати нужденних.
Підтримку своїх починань знаходить у місцевих рад Харківщини, облдержадміністрації та серед інших волонтерів — тих, хто готовий безоплатно підтримувати нужденних.
Власним прикладом доводить, що карантин — не привід «згорнути» активізм
ХАРЬКІВСЬКА область
активістка, опікується безхатьками і гуртує волонтерів для безкоштовних занять спортом
Яна Білецька
Тетяна Євсєєва переїхала до Нової Каховки на Херсонщині у 1986 році. З того часу працює тут архітектором та очолює Новокаховське товариство охорони культурної спадщини. Це молоде місто стало для неї рідним і саме тут вона змогла розкритися як архітектор і робити самостійні авторські проєкти.
У 2017 році Тетяна організувала групу волонтерів для відновлення унікальних архітектурних орнаментів на будівлях історичної частини міста, яке виникло на місці села Ключового при спорудженні Каховської ГЕС у 1950-і роки. Ці орнаменти вирішили назвати «кам’яними вишиванками». За ці роки волонтери відновили архітектурні панно на 10 будинках. А їх усього в місті 120.
У 2017 році Тетяна організувала групу волонтерів для відновлення унікальних архітектурних орнаментів на будівлях історичної частини міста, яке виникло на місці села Ключового при спорудженні Каховської ГЕС у 1950-і роки. Ці орнаменти вирішили назвати «кам’яними вишиванками». За ці роки волонтери відновили архітектурні панно на 10 будинках. А їх усього в місті 120.
Відроджує у Новій Каховці «кам’яні вишиванки» на фасадах будинків
ХЕРСОНСька область
очолює Новокаховське товариство охорони культурної спадщини
Тетяна Євсєєва
Вперше головою Сатанова Альберт Собков став у 2003 році. Відтоді переобирався кілька разів поспіль. Зрештою у 2015-му, після запуску децентралізації, очолив Сатанівську ОТГ. Має величезну підтримку місцевих не тільки, тому що й сам родом із Сатанова, а й тому, що будує у кількатисячному селищі Європу.
Найперше, зміг налагодити розвиток місцевого туризму, викласти вулиці бруківкою, відремонтувати дороги й зробити карту проєктів — ініціатив, які планує реалізувати в ОТГ. Так, у громаді працюють над будівництвом Центру творчості дітей та юнацтва та над проєктом реконструкції в’їзної брами та фортеці Сатанова.
Найперше, зміг налагодити розвиток місцевого туризму, викласти вулиці бруківкою, відремонтувати дороги й зробити карту проєктів — ініціатив, які планує реалізувати в ОТГ. Так, у громаді працюють над будівництвом Центру творчості дітей та юнацтва та над проєктом реконструкції в’їзної брами та фортеці Сатанова.
Майже 20 років перетворює Сатанів під Хмельницьком на Європу
ХМЕЛЬНИЦЬКА область
голова Сатанівської ОТГ
Альберт Собков
36-річна Оксана Чернякова працює у Золотоніській міській службі у справах дітей, сім'ї, молоді та спорту. Завдяки роботі має змогу реалізовувати різного штибу ініціативи. Більшість із молодіжних проєктів міста, як, наприклад, скейт-парк поблизу облагородженої набережної, молодіжний клуб журналістики та великий мурал на цегляному фасаді гуртожитку Золотоніського коледжу ветеринарної медицини — її заслуга.
Одна з ініціатив, якою опікується Оксана, має назву «Близькі». У рамках проєкту вона з однодумцями проводить тренінги від громадських організацій Черкас на теми попередження домашнього насильства, утвердження культури толерантності та гендерної рівності, медіації та вирішення конфліктів.
Одна з ініціатив, якою опікується Оксана, має назву «Близькі». У рамках проєкту вона з однодумцями проводить тренінги від громадських організацій Черкас на теми попередження домашнього насильства, утвердження культури толерантності та гендерної рівності, медіації та вирішення конфліктів.
Реалізує на Черкащині молодіжні проєкти, які роблять Золотоношу кращою
ЧЕРКАСЬКА область
активістка, співробітниця служби у справах дітей, сім'ї, молоді та спорту у Золотоноші
Оксана Чернякова
38-річний Володимир Хромюк керує Кіцманською лікарнею з 2017-го. Спочатку городяни поставилися до призначення насторожено, мовляв, такий молодий, а вже береться до адміністрування. Та вже за перші кілька місяців менеджерської роботи Хромюка громада побачила зміни — зокрема, почався ремонт у приміщеннях лікарні, які до того роками стояли понівечені часом.
Не зупинився головний лікар і під час пандемії. Вирішив зробити у медзакладі найкращі з можливих умов для тих, кому бракує кисню. А ще за останні два роки у Кіцманській лікарні з’явилися потужний рентген апарат, сучасний апарат для ультразвукової діагностики експертного класу, нове операційне освітлення, ШВЛ для немовлят і неонатальний комплекс у пологове відділення.
Не зупинився головний лікар і під час пандемії. Вирішив зробити у медзакладі найкращі з можливих умов для тих, кому бракує кисню. А ще за останні два роки у Кіцманській лікарні з’явилися потужний рентген апарат, сучасний апарат для ультразвукової діагностики експертного класу, нове операційне освітлення, ШВЛ для немовлят і неонатальний комплекс у пологове відділення.
Доводить, що лікарню можна зробити кращою навіть під час пандемії COVID-19
чернівецька область
головний лікар Кіцманської лікарні, який рятує пацієнтів у найважчі часи
Володимир Хромюк
Ірина Вовченко — вчителька біології та хімії Менської гімназії, що на Чернігівщині. У 2021-му вона виборола «Найкращого тьютора» регіону, й за цим званням насправді стоять десятки років кропіткої праці. За 30 років учителювання Ірина Олександрівна підготувала не одного переможця Всеукраїнських олімпіадах та конкурсів Малої академії наук. За навчальний рік її учні зазвичай отримують до 30 дипломів обласного та всеукраїнського рівнів, численні сертифікати та нагороди.
Вона створила для школярів закрите віртуальне середовище «Суперхіміки» на платформі Classroom, де вчитель виступає у ролі ментора, а учні мають змогу самостійно вчитися, вирішувати завдання й працювати у команді, навчаючи інших. У 2016-му Вовченко також ініціювала проєкт «Розумне літо»,
в рамках якого учні можуть вивчати хімію не тільки у школі, а й на природі, в Менській публічній бібліотеці, місцевому санаторії «Остреч», у Чернігові та Яремчі, Радичеві та Понорниці, Ядутах та Мукачеві. Вчителька співпрацює з школами Латвії, Естонії та Фінляндії й вірить, що головне у її професії — «сіяти добре і вічне».
Вона створила для школярів закрите віртуальне середовище «Суперхіміки» на платформі Classroom, де вчитель виступає у ролі ментора, а учні мають змогу самостійно вчитися, вирішувати завдання й працювати у команді, навчаючи інших. У 2016-му Вовченко також ініціювала проєкт «Розумне літо»,
в рамках якого учні можуть вивчати хімію не тільки у школі, а й на природі, в Менській публічній бібліотеці, місцевому санаторії «Остреч», у Чернігові та Яремчі, Радичеві та Понорниці, Ядутах та Мукачеві. Вчителька співпрацює з школами Латвії, Естонії та Фінляндії й вірить, що головне у її професії — «сіяти добре і вічне».
Навчає хімії у віртуальному середовищі і готує переможців олімпіад
ЧернігівсьКА область
вчителька хімії та біології Менської гімназії
Ірина Кулагіна
У 2019 році мешканці Новиці Ростислав Прокопів,Тетяна Клебан, Тетяна Стефурак, Наталія Матрофайло спільно з командою активних молодих людей зареєстрували громадську організацію «Хочемо змін», до якої увійшли і молоді підприємці, і вчителі, і ті, кому просто не байдужа доля Новицької громади.
Висадити тисячі дерев за кілька днів, побудувати спортивний майданчик і сільський парк, організувати автентичний фестиваль і футбольний турнір, спричинитися до розробки стратегії розвитку всієї Івано-Франківської області. Ось неповний список того, що можна втілити у громаді завдяки ініціативі і праці активістів та волонтерів.
Висадити тисячі дерев за кілька днів, побудувати спортивний майданчик і сільський парк, організувати автентичний фестиваль і футбольний турнір, спричинитися до розробки стратегії розвитку всієї Івано-Франківської області. Ось неповний список того, що можна втілити у громаді завдяки ініціативі і праці активістів та волонтерів.
Разом із однодумцями змінює життя у Новицькій громаді на краще
івано-франківськА область
співзасновниця ГО «Хочемо змін» у Новицькій громаді
Тетяна Клебан
Спецпроєкт «Творці нових громад» створено для інформаційного порталу «Децентралізація» в рамках Швейцарсько-українського проєкту DECIDE — «Децентралізація для розвитку демократичної освіти», який виконується Консорціумом ГО DOCCU та PH Zurich за підтримки Швейцарії, представленої Швейцарською агенцією розвитку та співробітництва (SDC).
